"Запаливши свічку, молимося..."

       Похоронним дзвоном по всій нашій землі прокотилася страшна чума Голодомору. Ніколи світ не бачив такого штучно створеного лиха. Ніколи про горе настільки великого масштабу так голосно не мовчали в той час, коли 10 мільйонів людей просто щезли з лиця землі, ніби й не народжувалися, не росли, не кохали, не плакали, не сміялися, не жили…
…Лихо. Горе. Біль. Кров. Смерть… Це те, що залишає по собі слово Голодомор в наших душах. Це те, що знищує свідомість і роз’їдає нас цілком. Це страшно. Це боляче до самих кісток. Але це те, про що потрібно пам’ятати і не уникати. Це страхіття вдалося пережити моїм, нині вже покійним, бабусі, матері та тітці. Коли пригадую розповідь рідних про Голодомор -  плачу, тіло сковують мільйони мурах... Це жахіття не можу не згадувати, ради пам'яті бабусі, яка як могла рятувала себе і своїх діточок від голодної смерті...  ЛЮДИ!!! Ми не можемо ще раз такого допустити! Адже скільки під час голоду висохло людей, які б мали стати батьками тих, хто мав би боротися за єдність, братерство і добробут України.
     Наша бібліотека до цієї скорботної дати представила виставку-факт "На підвіконні палахтить скорботи полум'я священне - то свічка пам'яті горить за всіх невинно убієнних..."
     І нині, у річницю цієї страшної події, запалюючи свічку на підвіконні,  ми думаємо про них, тихенько молимося за їхній спокій, за світлу пам’ять...