Вірю, молюся, пам'ятаю і запалюю свічу - свічу скорботи за всіма загиблими у роки Голодоморів на Україні...

 

Голодомори, голодомори,

Все до зернини взяли з комори,

Взяли з комори все до зернини,

Все до зернини в неньки й дитини,

В неньки й дитини із України.

ГОЛОДОМОР... Що розуміє кожен з нас під цим простим словом? Які емоції викликає оте, здавалося, просте поєднання літер? Співчуття чи жаль, скорботу чи страх? Правда, важко відповісти, бо тільки прочитаєш це холодне і, як на мене, якесь жорстке, грізне слово, то сльози відразу заповнюють не тільки очі, а і всю душу, бо болить. А болить, щемить дуже - предуже, бо моя бабуся зі своїми манюсінькими діточками, пережила це жахіття. На своїй шкурі випробувала всю жорстокість цього так би мовити простого слова.

Пам'ять нагадує, а душа кричить та плаче...

Вірю, молюся, пам'ятаю і запалюю свічу - свічу скорботи за всіма загиблими у роки Голодоморів на Україні...