"Охтирка. Місто-герой яке вистояло"

   Я - Україна! Я - Охтирка!

   Я - немовля, дитина, дівчинка, дівчина, кохана, жінка, мати, берегиня, пані, сестра, бабуся, подруга.

   Я - красива, статна, заможна. Я народилася, зростала, дорослішала, мудрішала, дбала, створювала, будувала, піклувалася, оберігала. Я любила і люблю своїх синів та донечок. Вони - моє все! Вони - це я! Я пишаюся своїм охтирським родом!

  Ми жили всі разом в мирі та злагоді. Кохали, працювали. Раділи один за одного. Планували і мріяли. Ми просто жили!!!

  Але, одного дня, вірніше - однієї ночі, десь там, на раші, вже майже на початку весни, вирішували жити нам далі чи ні?!

  І розпочалася війна... Страшна, жорстка, люта, пекуча, кульгава, чорна, немита, нечесана, немовби старюща бабуга, якій уже все остобісіло в цьому житті і вона вирішила полютувати. Та перед тим як відійти на той світ, схотіла забрати з собою Україну і мене - Охтирку...

  Але, не так сталося як гадалося! Я - боролася, падала, вставала, плакала, волала, вірила, надіялася і молилася! 

  Я - вижила, вистояла! Я - Охтирка!

  Я - жива і житиму! Ще більш розквітну, стану ще більш заможнішею, адже я народилася вдруге, навесні. З новою силою, з новою весною! І, обов'язково, з перемогою!

  Я - місто-герой моєї матінки України!

  МОЇЙ НЕЗЛАМНІЙ ОХТИРЦІ  ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ...